Просто про батьківську любов
Постояти
за себе
9
правил,
про які треба розповісти дитині
1. Нікому не дозволяй порушити свої
права. Ніхто не має права примушувати тебе діяти проти
твоєї волі, загрожувати тобі, дражнити або заподіювати біль. Якщо тобі
некомфортна ситуація, варто зібратися духом і захистити себе словами або діями.
Але й ти теж не повинен порушувати права інших людей!
2. Будь упевнений у своїх діях і
думках. Підтримуйте у своїй дитині позитивну самооцінку,
хваліть за висловлену особисту думку. Хваліть за хороші вчинки, навчіть
реагувати на власні помилки. Цінуйте свою дитину і її успіхи, і тоді вона буде
впевнена у собі.
3. Вір у краще.
Навчіть дитину помічати хороше, не зациклюватися на негативі. Людині-оптимісту
простіше сприймати світ, такі люди притягують до себе таких же позитивних людей
і такої ж позитив.
4. Ти маєш право на особисту думку.
Слід створювати різні умови для спілкування з різними людьми, підключати дітей
до цього спілкування, щоб вони вчилися висловлювати свою думку, починати і
підтримувати розмову. Досвід спілкування з різними людьми в різних ситуаціях
додасть впевненості у собі.
5. Битися – не найкращий варіант.
Не завжди бійка є найкращим способом виходу із ситуації. Часто вона тільки
посилює її. Слова набагато краще допомагають у таких ситуаціях!
6. Ніколи не підтримуй дітей, які
дражнять тебе або інших. Навчіть дитину тому, що у неї й у
інших людей є ім’я, яке є справжньою цінністю. Всі інші прізвиська та дражнилки
повинні ігноруватися.
7. Ніколи не бійся відмовлятися і
говорити «ні». Важливо, щоб дитина розуміла, що у неї є
вибір. Що вона завжди може відмовитися, сказати «ні». І найголовніше, її вибір
будуть поважати.
8. Звертайся за допомогою.
Навчіть дитину просити про допомогу, якщо вона сама не справляється. В першу
чергу варто звернутися до батьків.
9.
Займайся
спортом. Спорт, особливо якщо є успіхи, дуже піднімає
впевненість в собі і в своїх силах. Спорт розвиває терпіння й витримку.
«Скажені» батьки –
головний біль і стихійне лихо для будь-якого вчителя
Ні,
у них не тече слина, немає страху води та інших клінічних проявів сказу. Вони
не кидаються на викладачів і не кусають їх. (Можливо, прецеденти і були, але
нам про це невідомо). Вони просто отруюють життя – насамперед учителям, нерідко
– іншим батькам, а подекуди – й власним дітям.
«Скажені»
батьки існують у будь-які часи та в будь-якому класі. Це явище невмируще.
Уникнути його неможливо, ігнорувати – небезпечно, боротися – марно. Вони були,
є і будуть. З ними просто треба змиритися – як із фінансовою кризою, кепською
погодою чи недосконалістю цього світу.
Вони
відрізняються від інших навіть візуально. Є щось таке в їхніх очах… Якийсь
нездоровий вогник… або ледь вловима тінь – залежно від типу «оскаженіння».
Досвідченому вчителеві розпізнати таких батьків неважко – навіть на першій
зустрічі ще до того, як вони відкриють рота і розпочнуть монолог.
А
ось недосвідчені, поставши перед таким явищем, іноді самі божеволіють від тієї
кількості «откритій чудних», що їм готує перше класне керівництво. Спираючись на
власні споcтереження і розповіді самих педагогів, спробуємо визначити десять
найпоширеніших типів «скажених» чи то «божевільних» батьків.
Ця
класифікація є суто суб’єктивною і не претендує на істину в останній інстанції.
«Перфекціоністи»
По-іншому
їх можна назвати «батьками вундеркіндів». Вони або щиро вважають своїх дітей
геніальними, або намагаються їх такими зробити. Не зупиняючись ні перед чим.
Їхня дитина має бути найкращою, найпершою та найуспішнішою. Вони справді
докладають до цього нелюдських зусиль, займаються самі, наймають репетиторів,
щоразу більше навантажуючи ту нещасну
дитину.
Якщо
в 2-му класі, скажімо, факультативно викладають китайську мову, основи вищої
математики та філософію буддизму – дитина все це обов’язково відвідуватиме, не
маючи часу на елементарний відпочинок.
Водночас
будь-який неуспіх свого чада такі батьки сприймають як особисту драму і
звинувачують у цьому… правильно, вчителя. Це він прискіпується до дитини або
некоректно формулює завдання.
Розмовляти
з такими батьками треба лише мовою фактів, пояснюючи, за якими критеріями
виставляються оцінки.
«Самоусуванці»
Це
батьки, які, віддавши дитину до школи, «вмивають руки». Тобто самоусуваються
від будь-якого виховного процесу, щиро вважаючи, що їхня функція полягає лише в
тому, щоб нагодувати і вдягти нащадка. Решту має робити школа.
Цю
позицію ще можна так-сяк зрозуміти, коли батьки справді зранку до вечора
працюють і бачать дитину лише сплячою. Хоча в такому разі нормальні люди, як
правило, вдаються або до допомоги бабусь-дідусів, або наймають гувернантку.
Але
частіше буває так, що батьки не надто обтяжені роботою і просто не хочуть
заморочуватися, бо дуже зайняті собою. Перекладаючи свої обов’язки і
відповідальність на школу, вони, втім, дуже обурюються, коли школа з цією
почесною місією не справляється.
Такі
перевихованню не підлягають, бо абсолютно впевнені у своїй правоті.
«Прохачі»
Іншими
словами, «квочки». У м’якій формі вимагають від учителя особливої уваги до
своєї дитини, таким чином ставлячи його у скрутне становище. З одного боку,
вчителеві незручно відмовити таким батькам. З іншого – він фізично не може бути
нянькою для однієї дитини: дивитися, щоб вона поїла, щоб перебувала в гарному
настрої, щоб її ніхто, не дай Боже, не образив – словом, витирати шмарклі.
Не
треба ще й забувати, що коли вчитель надто виділяє одного учня, на нього одразу
вішається бирка любимчика – з відповідним ставленням однокласників. Тобто якщо
викладач іде на поводу в батьків і намагається створити для «ніжної квіточки» тепличні
умови, діти в такі ігри не гратимуть.
У
результаті на школяра обрушується лавина негативу від однокласників, а винним
залишається, певна річ, учитель.
«Терористи»
На
відміну від «прохачів», «терористи» відкрито пресингують учителів і постійно
«виховують» їх, звинувачуючи в поганому ставленні до своєї дитини: «ви
підвищили голос, ви занизили оцінку, ви взагалі кепсько ставитесь до дитини».
Вони постійно чимось невдоволені й за кожної нагоди це невдоволення озвучують.
Після
такого терору тепле ставлення до дитини – річ проблематична. Тож, коли вона
закінчує школу, весь педколектив зітхає з полегшенням. Якщо розглядати
«терористів» із погляду психології, то тут є величезна потреба привернення
уваги до власної персони. Як правило, до дитини це не має жодного стосунку.
Основне – щоб прозвучало їхнє неповторне «я».
Дитина
в такій ситуації засіб, за допомогою якого батьки демонструють усьому світові
свою зіркову унікальність.
«Скандалісти»
Вони
до школи ходять нечасто, але вчителям надовго вистачає цих візитів. Це той
випадок, про який кажуть: раз, та гаразд. Як правило, це неврівноважені люди,
які відвідують школу лишень для того, щоб захистити крихітку від лихого вчителя,
на якого вона вдома наскаржилась.
У
кращому разі, вони просто влаштовують грандіозний скандал, у гіршому –
обкладають брудною лайкою, в найгіршому (дякувати Богові, це буває рідко) –
можуть навіть вдатися до побиття.
Але,
хоч це і дивно, саме з такими надто емоційними батьками найлегше порозумітися.
Для цього лише треба дати їм випустити пару, а потім украй доброзичливо і
спокійно розповісти, як було насправді.
І
брутальне «дитя природи», яке щойно грюкало кулаком по столу, через півгодини
щиро проситиме вибачення за себе і непутящого нащадка, який, виявляється, ввів
в оману надто довірливих батьків.
«Насильники»
Не
лякайтеся, назва, звісно, умовна. Йдеться про насильницькі методи виховання.
Полягають вони у тому, що, дізнавшись про будь-яку провину учня (двійка, бійка,
неуважність на уроках, бешкетування на перервах), батьки з виховною метою б’ють
дитину смертним боєм.
Знаючи
про такі особливості виховання в окремо взятій сім’ї, вчитель намагається, як
може, захистити дитину – приховуючи від батьків небезпечну правду.
«Коли,
забираючи сина зі школи, батько бачив сліди якоїсь провини, – пише в листі
вчителька молодших класів, – він залізним голосом говорив: «Вдома ти будеш
покараний». У мене було таке відчуття, що битимуть мене.
Оскільки
спроби говорити про неприпустимість такого методу провалились, вчителям
залишається лише прикривати дитину брехнею. На запитання про успіхи і поведінку
незмінно бадьоро відповідати, що «все добре, проблем немає».
«Садомазохісти»
Є
серед батьків і такі. Вони свідомо принижують своїх дітей, розповідаючи всім
навколо, які вони погані й бездарні. Чи то справді недооцінюючи їх, чи то,
піддаючись власному комплексу неповноцінності (можливо, їх теж у дитинстві
недолюбили).
Хто
його знає, які там бігають таргани, але дресируванню вони не піддаються. Тобто
будь-які намагання вчителя пояснити, що дитина не гірша за інших і зовсім не
заслуговує на таке ставлення, зазнають фіаско.
Кілька
років тому в одній із київських шкіл стався кричущий випадок: дівчинка на
“відмінно” вчилася, брала участь в олімпіадах, але була звільнена від
фізкультури. Коли перед випуском складався список медалістів, школі знадобилася
довідка від лікарів про стан її здоров’я. Мама сказала: «Я принципово не буду
цим займатися, бо моя донька не достойна медалі».
Тоді
класний керівник узяв на себе оформлення всіх медичних документів. А дивакувата
матуся навіть на випускний дитину не пустила.
«Найрозумніші»
Їх
завжди щось не влаштовує. Шкільна програма, якість навчання, конкретний
учитель. Вони постійно шукають негатив у викладачах, а, знайшовши, порушують
питання на батьківських зборах щодо заміни якогось учителя на іншого. Дістають
цією темою класного керівника, шукають підтримки в інших батьків.
Як
правило, йдеться про вчителів-предметників, які раптом поставили дитині не ту
оцінку, на яку, на думку батьків, вона заслуговує. Причому на кожних зборах
об’єкт невдоволення – новий. Це у них щось на зразок спорту.
А
ще такі батьки мають звичку робити зауваження педагогам (особливо – класним
керівникам) і всіляко повчати їх. Іншими словами, вчити викладачів азів їхньої
професії: як треба виховувати дітей, як завоювати у них авторитет тощо. І не
задумуються над тим, що це, м’яко кажучи, некоректно.
«Активісти»
Це
їх обирають до батьківських комітетів. Це вони є ініціаторами теплої підлоги,
підвісної стелі з прихованим світлом і нових меблів із карельської берези. Це
вони збирають на всі ці недоречності гроші і чатують на неплатників біля
під’їздів. Це вони, постійно фонтануючи ідеями, влаштовують екскурсії чи
культпоходи майже щовихідні. І, нарешті, це вони, на біду всіх «вундеркіндів»,
приводять до школи викладача китайської мови та філософії буддизму.
Здавалося
б, тільки мріяти про таких батьків у класі? Але справа в тім, що їх забагато.
Не за кількістю, звісно, а в сенсі заповнення собою вільного простору. Вони
надто втомлюють або й просто набридають, як іншим батькам, яким нема спокою (в
тому числі – фінансового) через таку надлишкову активність, так і вчителю,
якому можуть зателефонувати о сьомій ранку в суботу, аби поділитися щойно
народженим креативом стосовно оформлення класу чи проведення чергового свята.
«Стукачі»
Одна
з найнеприємніших категорій неординарних батьків. Якщо в класі виникає якась
проблема або конфліктна ситуація (побилися діти, зник у когось мобільний
телефон, неналежно, на їхній погляд, працює батьківський комітет, не так
поводиться вчитель) – замість спробувати владнати конфлікт на місці, «стукачі»
одразу звертаються до «інстанцій». У кращому разі до дирекції, у гіршому – до
райвно.
Якщо
ж, не дай Боже, в них виникне підозра, що зібрані у фонд школи гроші витрачені
не за призначенням, – до правоохоронних органів прийде наклеп із детальним
викладенням цих підозр.
Можна
лише поспівчувати викладачам, у чиєму класі є такі батьки. Бо проблеми з
перевірками і прискіпливою увагою начальства переслідують їх повсякчас.
Медицина тут, як кажуть, безсила. Якщо інші поведінкові патології батьків можна
пояснити психологічними комплексами чи психічними проблемами, то в цьому разі
маємо справу з, м’яко кажучи, непорядністю. А це не лікується.
Наталія Кулик,
журналіст
Критерії оцінювання диктантів
Шановні батьки, сьогодні подаю вам таблицю, що
демонструє відповідність помилок, допущених дитиною при написанні диктанту, і
оцінки, що передбачені критеріями оцінювання
Бали
|
К-сть помилок
|
Бали
|
К-сть помилок
|
Бали
|
К-сть помилок
|
1
|
15-16 і більше
|
5
|
7-8
|
9
|
1+1 (негруба)
|
2
|
13-14
|
6
|
5-6
|
10
|
1
|
3
|
11-12
|
7
|
4
|
11
|
1 (негруба)
|
4
|
9-10
|
8
|
3
|
12
|
–
|
Цими критеріями ви можете послуговуватися вдома при написанні тренувальних,
навчальних диктантів.
Бажаю успіхів!
Надихайте дитину на розповідь про
шкільні справи. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням на зразок:
"Як минув твій день у школі?" Щотижня обирайте час, вільний від
домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте імена,
події, деталі, про які дитина повідомляє вам, використовуйте їх надалі для
того, щоб починати бесіди про школу.
Регулярно розмовляйте з учителями
вашої дитини про її успішність, поводження та взаємини з іншими дітьми. Навіть
якщо немає особливих приводів, для занепокоєння, консультуйтеся з учителем не
рідше, ніж раз на місяць.
Знайте програму й особливості
школи, де вчиться ваша дитина. Відвідуйте всі заходи й зустрічі, організовані
батьківським комітетом і педагогічним колективом. Використовуйте будь-які
можливості дізнатися, як ваша дитина навчається і як її навчають.
Допомагайте дитині виконувати
домашні завдання,але не робіть їх самі. Установіть спеціальний час для
виконання домашнього завдання і стежте за виконанням цих настанов, що допоможе
вам сформувати позитивне ставлення до навчання.
Допоможіть дитині відчути інтерес
до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а
потім установіть зв'язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.
Особливі зусилля докладайте для
того, щоб підтримувати спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному
житті дитини відбуваються зміни.
За будь–якої можливості
намагайтеся уникнути значних змін або порушень у домашній атмосфері протягом
першого півріччя. Спокій домашнього життя дитини допомагає їй ефективніше
розв’язувати проблеми в школі.
Пам'ятка батькам п'ятикласника
У ваших дітей
проблемно-переломний період, тому будьте особливо спостережливими, уважними,
небайдужими.
У 5-му класі розширився обсяг
основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час для
підготовки уроків.
Забезпечте своїм дітям удале
поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.
Програми включають більше
теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила
з математики, української мови, географії тощо.
Уважно стежте за рівнем виразного
читання ваших дітей. Хай удома виразно читають усі тексти, що задані з різних
предметів.
Стежте за порадами вчителів,
записаними у щоденниках і робочих зошитах.
Дбайте про те, щоб дитина
навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
Ніколи не поспішайте з висновками
ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.
Намагайтесь придбати для сімейної
бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.
Пам'ятайте, що клас, де
навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим
дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде
формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.
Не забувайте: дитину не слід карати
за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
Керуйтесь у спілкуванні з дитиною
правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.
Дбайте про всебічний розвиток
своєї дитини.
Умійте ставити себе на місце дитини.
Пам'ятайте: праця, зокрема
навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - перший ворог.
Поради батькам п’ятикласників
1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше
зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на
психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в
сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні
ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів,
запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за
порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має
сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не
слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період
навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння,
увага, розуміння.
8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу:
"Як пройшов твій день у школі?". Кожного тижня вибирайте час, вільний
від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте
окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх
надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу. Не пов’язуйте оцінки
за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.
9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як
нагороду, а неуспішність — як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре,
проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не
все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і
заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.
10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не
робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається
до вас з питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти
відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до
того, що викладають у школі.
11. З’ясуйте, що
взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між його інтересами і
предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна
перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений
фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання,
отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати
необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість
фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.
12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати
спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни.
Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій
домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.
1. Не чекайте, що Ваша дитина буде такою, як Ви. Або - як Ви
хочете. Виховання має допомогти їй стати не Вами, а собою.
2. Не вимагайте від дитини платити за все, що Ви для нього
робите: Ви дали йому життя, як вона може віддячити Вам? Дитина дасть життя іншій,
та-третій: це незворотній закон вдячності.
3. У процесі виховання не зганяти на дитині свої образи, щоб
в старості не їсти гіркий хліб, бо що посієш, те й зійде.
4. Не ставтесь до проблем дитини зверхньо: тягар життя даний
кожному під силу, і, будьте впевнені: дитині її тягар важкий не менше, ніж Вам
Ваш. А може і більше. Тому що у неї ще немає звички.
5. Не принижуйте в процесі виховання.
6. Не мучте себе, якщо не можете чогось зробити для своєї
дитини, - мучте, якщо можете і не робите.
7. Пам'ятайте - для дитини зроблено недостатньо, якщо не
зроблено все. Це найважливіший закон виховання!
8. Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині
того, чого не хотіли би, щоб інші зробили Вашій.
9. Любіть свою дитину будь-якою: неталановитою, невдахою,
дорослою; спілкуючись з нею, радійте, бо дитина - це свято, яке поки з Вами!
9 заповідей виховання дитини
1. Не чекайте, що Ваша дитина буде такою, як Ви. Або - як Ви
хочете. Виховання має допомогти їй стати не Вами, а собою.
2. Не вимагайте від дитини платити за все, що Ви для нього
робите: Ви дали йому життя, як вона може віддячити Вам? Дитина дасть життя іншій,
та-третій: це незворотній закон вдячності.
3. У процесі виховання не зганяти на дитині свої образи, щоб
в старості не їсти гіркий хліб, бо що посієш, те й зійде.
4. Не ставтесь до проблем дитини зверхньо: тягар життя даний
кожному під силу, і, будьте впевнені: дитині її тягар важкий не менше, ніж Вам
Ваш. А може і більше. Тому що у неї ще немає звички.
5. Не принижуйте в процесі виховання.
6. Не мучте себе, якщо не можете чогось зробити для своєї
дитини, - мучте, якщо можете і не робите.
7. Пам'ятайте - для дитини зроблено недостатньо, якщо не
зроблено все. Це найважливіший закон виховання!
8. Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині
того, чого не хотіли би, щоб інші зробили Вашій.
9. Любіть свою дитину будь-якою: неталановитою, невдахою,
дорослою; спілкуючись з нею, радійте, бо дитина - це свято, яке поки з Вами!
Немає коментарів:
Дописати коментар